Дішель без капців

Промпт

Куплет 1 Зібрались хлопці в Колобжеґ — думали: робота, Пахати цілий тиждень — стандартна наша квота. Працювали, заробляли, чекали вихідних, Та хто ж тоді подумав, що буде стільки сміху з них! Назар як дав до Варшави — і слід його пропав, А нас лишилось троє — справжній бойовий состав: Ігор, по кличці Дідо, Іван у нас — Дишель, І Богдан, тоже Дідо — ну що, Колобжеґ, держись тепер! Приспів Ой, Дишель, Дишель, де твої котлети? Ти за ними біг швидше, ніж літають ракети! Шрека включили — Іван пропав, А потім без капців до буса тікав! Ой, Дишель, Дишель, запам’ятай момент: Обіцяли котлети — а вийшов інцидент! Колобжеґ гуляє, регоче весь бус — Іван повернувся голодний, зате набрався спокус! Куплет 2 Гуляли ми по пляжу, зайшли аж на причал, А потім океанаріум нам голову зламав. Вернулись у хостел, поїли від душі, Попизділи, поперділи — вечір був хороший всім. І тут прийшло натхнення — пригоди захотіли, Ігор каже: «Їдем, хлопці!» — і всі загорілись. А Дишель як почув — по хостелу вже летить: «Давайте, хлопці, швидше! Я вже не можу сидіть!» Приспів Ой, Дишель, Дишель, де твої котлети? Ти за ними біг швидше, ніж літають ракети! Шрека включили — Іван пропав, А потім без капців до буса тікав! Ой, Дишель, Дишель, легенда на роки, Тепер про той Колобжеґ знають усі мужики! І скільки б не минуло зим, весен і літ — За слово «котлета» Іван червоніє як світ! Куплет 3 Ігор Дишеля запакував швиденько у бус, Поїхали на пошуки пригод і нових спокус. Знайшов Іван варіант — недорого, нормально, Та біля того під’їзду стало якось не банально. Руки в нього трусяться: «Може, ну його, назад?» Аж тут запахло котлетами — і загорівся взгляд! «Бля, котлети!» — і Дишель став мужиком, Пішов по сходах сміливо, ведений ароматом. Дзвонить він у двері — двері: скрип-скрип-скрип, Нікого не видно: «Що за дивний тут тип?» Чи заходити, чи тікати — думав наш герой, Та запах тих котлет сказав: «Іване, стій! Не ной!» Куплет 4 А там жіночка старша: «Івасю, не бійся, Проходь до мене ближче, сідай і розслабляйся». А Іван одним оком шукає стіл і хліб: «Де ж ті котлети, блін? Я ж за запахом сюди прибіг!» Вона включила Шрека — і тут Івана понесло: «Не мішай, я Шрека дивлюсь!» — отак його накрило. Закінчилась пригода, вона: «Може, кави?» А він подумав: «Бляха, які ще тут забави? Я кави не люблю, мені би чаю налили… І де ті кляті котлети, що мені обіцяли?!» Вона пішла на кухню — Іван побачив шанс, І так рвонув до виходу, неначе спецназ! Фінальний приспів Ой, Дишель, Дишель, капці загубив, До Ігора в бусі ледве живий прибіг! «Діду, ти падло! Де котлети, скажи?! Ти ж обіцяв мені вечерю — покажи!» Ігор регоче, Богдан вже лежить, А Дишель без капців біля буса стоїть. Не Шрек, не любов і не ніч до зорі — Найбільша трагедія сталась тоді: Приїхав Іван за пригодами в світ, А повернувся без капців… І БЕЗ КОТЛЕТ! Аутро Колобжеґ, море, хостел і бус, Дишель назавжди запам’ятав