Силач моя (v2)

Prompt

Подихом ночі окутає сни Ніжнії зорі по небу так сяють Ніжно пливуть мов на хвилях хмарки Думки мої прям у них поринають Я лиш сиджу і курю в тишині Пепел той падає тихо на землю Тихо на вулиці і лиш не мені Сиджу і біль той до ранку я терплю Я лиш сумую за нею і ним Тягне додому мене до коханих Час ти навіщо мане так зв'язав Ще і думками цими мене дразниш Я вже не можу ні їсти ні спать Хочу відчути твій дотик кохана Хочу я сісти тихенько з тобой Хоч на хвилинку на краю дивана Хочу відчути твій щемет синок Рук тих маленьких той дотик жаданий Щоб в серці знову погас весь той гнів Щоб зажила хоч на трішки та рана Ти мене мила прости, син пробач Що я не поруч і я так далеко Тихо в душі лиш щоночі той плач Через той сум мій і є тая рана Я лиш живу і існую для Вас Для лиш малят моїх рідних коханих Я лиш дограю цей фінішний матч І залічу вмить на серці ті рани Скільки б не було спокус і туги Скільки б не було боїв, скільки крові Мені кохання дає тут снаги Поруч зі смертю боротись у рові Буде ще сонячно мила повір, Будуть ще сяять для нас тії зорі Підемо ми мила всім наперекір Будемо жити ми завжди в любові Я покохав, я кохаю, люблю Силач моя відтоді й назавжди Я лиш про тебе кохана молю. Сердце до тебе навік прив'язавши Прийду додому як буде світать З квітами ніжними в дім наш кохана Ти будеш тихо ще солодко спать А я сидітиму поруч дивана