Без надії сподіватись

Prompt

Мої думи — ви хмари осінні! Що надумали ви пронести? Молоді літа в голосінні Відшуміли в жалю самоти. Та всупереч долі, всупереч болю, Серед грому й лиха війни, Я сміятимусь крізь недолю, Плетучи у вінок пісні. Без надії таки сподіватись! Жити хочу — жену думи геть! Крізь пекучії сльози сміятись, І долати буття круговерть. Я посію квітки біля дому, Буду бачить, як сходять вони, Поливатиму слізьми рясними Ці тендітні надії весни. І, можливо, від сліз тих гарячих Зацвіте біля хати мій сад, І душа моїх сліз не побачить — Прийде спокій, і мир, і лад. Без надії таки сподіватись! Жити хочу — жену думи геть! Крізь пекучії сльози сміятись, І долати буття круговерть. Я піднімусь, і встану, і рушу, Знову гордість розправить крило. Заспіваю на повную душу, Залишивши в імлі, що пройшло. Подивлюся вперед на дорогу І згадаю пройдений шлях — Не шукатиму зірку-небогу, Що владаркою в темних ночах. Засміюся крізь сльози я долі, Що вела по тернистім путі. Не страши — я не здамся ніколи, Не злякаюсь в земному житті! Бо зі мною кохана дружина, Світлий ангел на кожній путі, Що тримає за руку щоднини — З нею вистою в бурях святих.