Німій зимовий тиші

プロンプト

Я завжди прихо́дила до тебе зі снігом, Прино́сила зиму в долонях моїх. Зали́шивши втому за похи́лим порігом, І серце палало серед білих доріг. Питав посміхаючись завжди: «Що сталось?» В очах були іскри любові й тепло. «Це сніг», — я казала, хоч серце стискалось, Межою між нами і світом мело і мело... Ти знову посміхався. Долоні в кишені, Стояла примхли́ва зимова пора. А сніг летів далі — яскравий, шалений, І це була наша захоплива гра. Питав посміхаючись завжди: «Що сталось?» «Це сніг», — я казала... Цього року світ став холодним і порожнім, Тебе у ньому немає — розвіявся слід. Куди мені йти, у безумстві тривожнім, Грудневою порошею замете цій мій світ.. Куди прихилити розгублену душу, Де вікна твої, що світили мені? Тепер я самітницею плакати мушу В німій, нескі́нченній зимо́вій тиші. Тепер я самі́тницею плакати мушу В німій, нескінче́нній зимо́вій тиші.