Де пам'ять жива

プロンプト

Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг? Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ж ми з тобою… Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я… І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.