Я втомився бути сильним

Prompt

Колись я думав, що любов лікує рани, Що з нею зникнуть всі душевні урагани. Та я не знав, що можна так когось любити, І поруч із коханою самотнім бути… [VERSE 1 — піаніно, поступово додається скрипка] Пам’ятаєш, як доля звела нас випадково? Як десять годин ми говорили знову й знову? Як перший погляд нам сказав усе без слів, І я повірив, що нарешті полюбив. Я пам’ятаю твій сміх і ніжність очей, Наші розмови до ранку, безсонних ночей. Я думав, що знайшов ту єдину свою, Якій усе життя і серце віддаю. Я хотів бути поруч, коли тобі важко, Я хотів, щоб життя твоє стало прекрасним. Щоб ніколи не плакала ти від печалі, Щоб ми разом щасливе майбутнє стрічали. [PRE-CHORUS — музика наростає] Але щось між нами тихо змінилось, Наче щастя крізь пальці кудись загубилось. Я все частіше мовчу, хоч душа моя кричить, Бо найбільше від любові тепер серце болить! [CHORUS — ПОТУЖНИЙ ВИБУХ МУЗИКИ] Я ВТОМИВСЯ БУТИ СИЛЬНИМ! Я ВТОМИВСЯ ВСЕ ТЕРПІТИ! Я ВІДДАВ ТОБІ ВСЮ ДУШУ, А ТЕПЕР НЕ ЗНАЮ, ЯК МЕНІ ЖИТИ! Я ВТОМИВСЯ ЧУТИ «КОХАЮ», КОЛИ СЕРЦЕ ТЕПЛА НЕ ВІДЧУВАЄ! Я ТЕБЕ ЩОДНЯ ОБИРАЮ, А ХТО МЕНЕ, КОХАНА, ОБИРАЄ?! Я не прошу ні неба, ні зірок, Лиш назустріч мені зроби хоч крок! Бо найстрашніше — не коли любов минає, А коли поруч є людина, та тебе не помічає! [VERSE 2 — тиха музика, голос із болем] Я прокидаюсь з думкою про тебе, А засинаю з болем десь під небом. І знову сотні запитань в моїй душі: Чому так самотньо нам удвох у цій тиші? Я стільки раз просив: «Почуй мене, кохана, Мені потрібна ти, а не нова душевна рана». Та мої прохання губились серед слів, А я все більше від цієї тиші болів. Я не хочу контролювати кожен крок, Не хочу жити серед підозр і тривог. Я хочу просто вірити тобі, І бути спокійним у нашому житті. Але довіра — наче скло, що розбилось, І навіть після прощення щось у душі лишилось. Я хочу знову бачити правду в очах, А не шукати відповіді в безсонних ночах. [PRE-CHORUS — скрипка, наростання] І знаєш, що найбільше мене ранить? Не сварки, не образи, не мовчання… А те, що я готовий все для нас зробити, Та іноді не відчуваю, що потрібен тобі… [CHORUS — СИЛЬНИЙ ГОЛОС І БАРАБАНИ] Я ВТОМИВСЯ БУТИ СИЛЬНИМ! Я ВТОМИВСЯ ВСЕ ПРОЩАТИ! Я НЕ ХОЧУ В ЦЬОМУ СВІТІ ТВОЮ ЛЮБОВ ЩОДНЯ БЛАГАТИ! НЕ КАЖИ МЕНІ «КОХАЮ» — ПОКАЖИ! НЕ ЗАЛИШАЙ МОЄЇ ДУШІ В ЦІЙ ТИШІ! БО Я ТЕЖ ЛЮДИНА, Я ТЕЖ МАЮ СЕРЦЕ, І ВОНО ВІД ЦЬОГО БОЛЮ ВЖЕ ЛЕДЬ Б’ЄТЬСЯ! [VERSE 3 — найболючіша частина, піаніно] Я ще молодий, а душа вже втомилась, Від тривог і печалі немов постаріла. Я усміхаюсь, щоб ти не бачила сліз, А всередині біль, що до серця приріс. Я втомився бути тим, хто першим мириться, Хто навіть після болю до тебе тягнеться. Хто готовий забути свої образи, Аби тільки не втратити наше «разом». А хто обійме мене, коли я зламаюсь? Хто зрозуміє, чому я часом закриваюсь? Хто помітить, що за моєю усмішкою Ховається душа, що плаче потихеньку? Я не хочу подарунків, не хочу багатства, Не хочу, щоб любов ставала випробуванням. Мені потрібні щирість, ніжність і тепло, Щоб наше кохання вчинками жило.