Ларисо, мила

프롬프트

У шкільних коридорах, де гамір не вщухав, Я — молодий фізрук, ти — піонервожата. На третій день знайомства я тихо прошептав: «Ти будеш долею моєю, будеш мені святом». Ти тільки розсміялась: «Цьому не бувать!», Костюм мій і кросівки з посмішкою згадаєш... Та я твого кохання не втомився ждать, І ти тепер мене, Ларисо, обіймаєш. Ларисо, мила, крізь роки й літа, Моє кохання, як колись, палає. Ти — найдорожча, ніжна і свята, Твоя усмішка серце зігріває. Два довгих роки з армії мене чекала ти, А потім разом ми гніздечко будували. Згодом донечка Анна з'явилась на світ, А пізніше синочок наш, Антон. Коли ж Антон народжувавсь — я на будівельний кран заліз від хвилювання! Дивився у вікно, молився у душі, Щоб все пройшло успішно, щоб ви були здорові. Минули дні, і розцвіли роки, Вже троє внуків — наша гордість і продовження. Сергійко старший — тезка мій стрімкий, Матвійко середній — серця береження, І Давидочок молодший — наче сонечка цвіт. Спасибі, рідна, за щасливу долю, За те, що прикрашаєш ти мій світ!